П`ятниця, 25.05.2018, 07:24         Ви увійшли як Гость  Група "Гости"




...
 Проект Поет духовної свободи
Block title


 
Головна » 2011 » Травень » 14 » СЕРЦЕ «ДРУГОГО ВОЛОДЬКИ» І ЗАБОРОНЕНА ЛЮБОВ (Володимир Сосюра) 2 частина
11:34
СЕРЦЕ «ДРУГОГО ВОЛОДЬКИ» І ЗАБОРОНЕНА ЛЮБОВ (Володимир Сосюра) 2 частина

Яскравим твором такого характеру є, напр., поема «ГПУ», темою якої є саме розстріл ГПУ отамана «петлюрівських» повстанців. Вірячи щиро в те, що в совєтській формі виростає нова, і то реальна, а не вимріяна, Україна, на тлі якої боротьба «петлюрівців» уже є безглуздо-непотрібною, поет виправдує розстріл отамана, образ якого, навіть і в цій поемі, виходить все-таки героїчним.

До таких же творів належить також і голосна свого часу «Відповідь» Сосюри на «Посланіє» Маланюка. Відповідь ця досить лайливо-непристойна і в мистецькому розумінні слаба. Вона, власне, є суцільним віршованим «розумникуванням» людини, що не стільки переконана сама в своїй позиції, скільки намагається себе ж у своїй «переконаності» переконати.

Особливе місце серед творів Сосюри такого характеру займає поема «Тарас Трясило». В свій час цей твір (з'явився він у 1925 р.) був неабиякою подією в тогочасній українській підсовєтській літературі як перший твір на тему з історичного «козацького» минулого України, що вважалася тоді самою по собі «петлюрівською» темою. Але в цій поемі, безперечно, на пряме замовлення влади, Сосюра взявся «розстріляти» ту козацьку романтику, що привела його колись до Петлюри, Намагаючись переоцінити з совєтської «клясової» точки зору національні своїм змістом події українського минулого, Сосюра написав, по суті, не історичну поему, а своєрідну травестію історичної теми. Окремі її місця звучать просто гумористично. З Тараса Трясила зробив Сосюра якогось «комунара» козацької доби, а національно-визвольну боротьбу козацтва проти польського панування подав у вигляді якоїсь півбольшевицької соціяльної революції. При цьому все наперчено такими несмачними анахронізмами, що за цим всім майже цілковито згубилися поодинокі справді поетичні місця поеми. Дійсний, спеціяльно протипетлюрівський характер цієї поеми підкреслено особливо в цілком агітковому епілозі, що закінчується такими рядками:

Петлюро! Я тепер червоний!

Почуй же мій кривавий сміх,—

пришли мені із-за кордону

п'ять тисяч гривень бойових!..

Та все ж навіть і в такому творі поруч із типовою советською пропагандою в віршованій формі (яку, правда, легко всю відокремити від того, що є в поемі від поезії, тобто — від серця) не обійшлося без того, що зазвучало для влади «націоналістично». Як сам цей твір, так і популярний у свій час советський український кінофільм, зроблений за цим твором (цей фільм, власне, й спопуляризував цей загалом невдалий твір), пізніше були заборонені.

Та поруч з такими виявами, висловлюючись узагальненням самого Сосюри — «першого Володьки», Сосюри-комуніста, вірного совєтській владі, в цей час виявив себе в повному цвітінні й справжній Сосюра-поет, що ним був «другий Володька». І це, власне, цей «другий Володька», поет щирого людського, і тому українського, серця, став тим любимцем української читацької маси на підсовєтській Україні, зокрема — молоді, який увійшов в історію української літератури не як «советський поет», а як український поет.

Треба відмітити, що перше десятиріччя совєтської влади на Україні було теж двоїстим за своїм об'єктивним історичним характером. І в цей двоїстий час існували всі об'єктивні підстави не лише для примирення й співжиття разом і українського, і комуністичного начал в людей типу Сосюри, але й для перемоги українського над комуністичним, для тріюмфу «другого Володьки». Така перемога в цей час поступово в Сосюри й сталася. Коли ми візьмемо сьогодні три томи написаних ним за цей час творів, то ми бачимо ясно, що писані, так би мовити, «кров'ю серця» і тому некомуністичні (а серед них — навіть і націоналістичні без лапок) твори цього періоду переважають не лише якісно, а й просто кількісно. Правда, більшість цих творів — це т. зв. «занепадницькі», песимістичні, а також — еротичні твори. Але в умовах совєтського «соціалістичного замовлення» поетам, що мусять писати обов'язково на політичні теми, сама відсутність політичної тематики є політикою, яка звучить викликаюче. Так звучать і всі тогочасні вірші Сосюри про любов і смерть, про тоску и відчай та різні «п'яні» признання.

Зокрема ці «занепадницькі» твори Сосюри характеристичні в сенсі вияву того душевного безвихіддя, в якому почував себе поет навіть у ті відносно задовільні роки «непу» й «українізації». Поет неодноразово висловлює навіть свої самогубні настрої. Причому — ці настрої також зв'язані з тим політичним минулим, яке не дає спокійно жити поетові, чиє серце зранене до краю цим неспокоєм. Він пише:

Я не можу і спати від ран, не дає мені жити минуле. Все частіше дивлюсь на наган, все страшніше мені його дуло...

Правда, ці настрої переплетені тісно з любовними настроями, але в свою чергу й любовні настрої просякнені мотивами любови до України.

Цілий же ряд «занепадницьких» творів Сосюри того часу має пряме політичне звучання. До таких творів належать передусім ті, що присвячені темі ворожости поета в відношенні до великого міста, яке він розглядає з позицій розчарованого в ньому «селюка». Коли ж узяти до уваги російсько-колонізаційний характер великого міста на Україні, зокрема спеціяльно упривілейованого советською владою в порівнянні з українським селом, то стане зрозуміло, чому саме таке місто на Україні було чужим Сосюрі і чому він був у конфлікті з ним, стоячи на позиціях українського «селюка». Звичайно, такі настрої Сосюри були не так протиміськими, як протиросійськими. Зрештою, це видно хоча 6 із того, що в той же час Сосюра висловлював такі зовсім не протиміські настрої:

О, далекі дядьки бородаті мої!

Ви наївні, ви рідні, як діти...

Треба нам у міста, у заводи іти,

щоб навчитись уміть і хотіти...

Взагалі ж протиміські настрої Сосюри переплітались тісно з модними тоді і дозволеними як послідовно-комуністичні настроями проти капіталістичних «непівських» (допущених большевиками внаслідок їхньої тимчасової «нової економічної політики») елементів міста. Власне, в формі таких випадів проти «непу» і «непманів» і виступав тоді Сосюра проти «нових» російських панів українського міста, пануючих над селянською Україною. Такими виступами повна збірка віршів Сосюри «Місто», де особливо характеристичним у цьому відношенні є програмовий вірш «Місто» з таким випадом проти «нового» міського панства:

Я не знаю, хто кого морочить,

але я б нагана в руки взяв

і стріляв би в кожні жирні очі,

в кожну б шляпку і манто стріляв...

Але найбільш характеристичними для Сосюри — «другого Володьки» — в цей час були таки прямо націоналістичні мотиви. Причому — твори з такими мотивами не були в той час навіть жадною «єрессю» з боку Сосюри. В роки «українізації» вони були не тільки дозволеними советською цензурою (друкувались на перших сторінках провідних совєтських журналів України), але й відбивали тодішню (правда, підступну) політичну лінію совєтської влади на Україні. Так що за них Сосюра не має жадної провини перед нею.

До таких творів належать такі, як «Сад», написаний на тему успіхів українського національного життя в період «українізації», «Україно моя» — на тему любови до України й бажання боротьби з її відсталістю, «Сльози» («Польща і Русь збирали сили») — про історичну долю України й її майбутнє, «І знову дні руді та бурі» — поетичний заклик до українського активізму та інші. В цих творах поруч із настроями, відповідними також і тодішньому совєтсько-комуністичному трактуванню українського національного питання, є настрої, які не тільки відповідають, але й буквально тотожні настроям таких націоналістичних середовищ того ж часу, як, напр., «Вісник» Донцова.

Хіба не могли б прикрашувати сторінки першого-ліпшого націоналістичного видання того часу такі, напр., рядки Сосюри:

Руками власними тюрму

творили ми собі одвічну.

О, будьте прокляті, кому

назад повернуто обличчя!

Брати нас брали на штики

за слово, правдою повите...

Ви ж розумієте — віки

не знали ми, чиї ми діти!...

Або таке єретичне в підсовєтських умовах питання, як:

Невже не можна, мій народе,

усім сказать, що ти є ти,

що страшно нам на тихі води

через кістки твої іти!...

Особливо ж яскравим у цьому розумінні твором є незакінчена поема того часу «Мазепа», з якої надруковано було лише два великі уривки в журналах «Життя й Революція» та «Літературний ярмарок» за 1929 р. Написана в пляні прямого протиставлення «Полтаві» Пушкіна (хоч за тему взято передполтавський період життя Мазепи), ця поема є одночасно своєрідним творчим «вибаченням» поета за «Тараса Трясила». Поема являє собою поетично-романтичний малюнок біографії Мазепи з метою історичної реабілітації великого українського гетьмана в опінії вихованого на російській тенденційній лектурі українського підсовєтського читача. Поема виразно протиросійська, хоч в опублікованих уривках подається ще тільки молодість Мазепи в ролі пажа при польському королівському дворі, задовго до його стику з Росією як гетьмана України. В сцені марення молодого Мазепи, раненого на поєдинку з польським магнатом, Сосюра подає видиво цілої долі Мазепи, призначеного самим Богом стати оборонцем України і від Польщі, і від Москви. Ще в дитинстві він, навчений матір'ю (вона подається в поемі як втілення українського сумління Мазепи), вже добре знав, як

Вкраїну полонив поляк

і, наче оводи ті злі,

її обсіли москалі...

І ще в польському королівському палаці, терзаючись сумлінням від невиконаного обов'язку перед Україною, про що йому нагадує привид матері в гарячці під час мук від ран, він повен жаги до дії для України:

Я хочу швидче відціля

віддячить москалю і ляху,

що мій народ ведуть на плаху

під сміх царя і короля!..

У віщому сні він бачить своє майбутнє:

коли крови густе вино

поллється по степах широких,

де йтиме цар нестримним кроком

«в Европу прорубать вікно».

Він чує, цар іде по ньому,

у грудях грузнуть каблуки,

так тяжко дихати старому...

Чом ти прийшов до мого дому,

північний злодію? Чому?..

..Але у відповідь гармати

гримлять під мурами Полтави,

і заглушає крики «слава!»,

мов рух розпечений ядра,

могутнє й радісне «ура»...

Мати ж, увособлення українського сумління Мазепи й носій тенденції автора, говорить Мазепі:

Будь оборонцем України,

що на шаблюки точить рала.

Тебе народ і Бог обрали.

Надінь шолом і меч візьми,

стань на чолі, здійми повстання,

хоч і чека тебе за теє

страшна дорога Моїсея,

доноси, зрада і вигнання...

...Будь смолоскипом днів нових!

Хай ти згориш і вітру сміх

розвіє попелом надії,—

той не живе, хто жить не вміє

з душею темною раба.

Життя ж — це вічна боротьба,

і тільки сильними народи

куються в нації, ідуть

крізь бурі в радісні походи,

торують для нащадків путь...

Чи це не рядки з поезіі «Вісника» Донцова? І чи це не те ж саме, за що в свій час (лише три роки перед написанням цієї поеми) Сосюра так ганьбив Маланюка в своїй «Відповіді»? Тут, власне, найвиразніше продемонстровано двоїстість Сосюри. Пишучи свідомістю «першого Володьки», відданого совєтській владі комуніста, він написав «Відповідь», де в непристойний спосіб копирснув копитом і Мазепу, а пишучи серцем «другого Володьки» — написав апотеозу цьому ж самому Мазепі...

Безперечно — свідомістю своєю в підсовєтських умовах Сосюра ніколи не тільки не був націоналістом, але навіть не мав і тенденції до цього. І перед, і після написання таких націоналістичних творів, як «Мазепа», він дав немало безсумнівних доказів такої своєї вірности совєтській комуністичній, а пізніше — й російській «великонаціональній» ідеології, що в остаточному підсумку це цілковито зводить нанівець вартість його націоналістичних випадів. Але все ж як людський документ, як свідчення непереможности української національної стихії, що живе в українському серці підсовєтського українця наперекір його свідомому наставлению, — це речі, які належать до нашого національного українського активу.

Власне — позасвідомість і навіть протисвідомість українського «націоналізму» Сосюри, його стихійна сердечність — найбільший для нас позитив Сосюри як виразника того українського людського явища підсоветської дійсности, яке нас особливо цікавить. Серце, українське серце «другого Володьки», справді, як він сам його назвав, — «розхристане». Ще більш вірно охарактеризував себе в цьому відношенні Сосюра в іншому місці:

В мене на кашкеті зірка п'ятикутня,

а на серці — тьма...

І ось несподівано в час останньої війни знову, хоч незрівнянно слабше, почувся голос цього змученого серця. Сталося це поза Україною, в далекій чужій Башкири, де Сосюра опинився в становищі своєрідного підсовєтського «діпі», тобто — будучи евакуйованим большевиками з України в 1941 р. Втративши Україну, що опинилась під німецькою окупацією, большевики вже не мали підстав боятись у Сосюрі «другого Володьки». Навпаки — вони його тепер стали потребувати. І це, власне, вони самі викликали знову до життя цього недобитого «другого Володьку», примусивши його, цього разу вже на їхнє пряме завдання, говорити щиро від серця, говорити так, щоб це промовляло до інших українських сердець. Просто — серце «другого Володьки» було мобілізоване большевиками як сила, здатна мобілізувати почуття українських мас, залишених під німцями і тих, що опинились в совєтській армії чи на становищі совєтських «діпі» і які мали тепер воювати за Україну... для большевиків.

Сосюрі було дозволено писати про те, про що перед тим було заборонено навіть і згадувати і за що, власне, його й було доведено терором до божевілля. Дозволено писати про свою «синю омріяну Україну», про свою щиру любов до неї, про свою мрію про її волю. Причому — дозволено було писати про все це безпосередньо, без підміни поняття України поняттям набридлої підсовєтським українцям «соціялістичної батьківщини». Дозволено писати про Україну «взагалі», щоб серед українців можна було сіяти ілюзії про якісь нібито зміни большевицької політики щодо України і ловити щирі українські серця на новий гачок.

В наслідку маємо пару книжечок поезій Сосюри, виданих в Уфі й Саратові, де перебували в роки 1941-1943 українські підсовєтські «діпі». І ці книжечки повні таких віршів, які сьогодні можна без змін друкувати в кожному українському «діпівському» виданні на еміграції, як вислови типових також і для протисовєтських «діпі» настроїв. Така, напр., книжечка з назвою «В годину гніву», що її можна б назвати також «В годину щирости». Крім кількох віршів, що за совєтським стандартом з обов'язку присвячені «кесареві» й «кесаревому», в усіх інших мова йде про позачасову поневолену й прагнучу визволення Україну, про патріотичну жертвену любов до неї поета і про боротьбу українського народу з окупантом. І саме головне — про окупанта говориться без жадного (за рідкими вийнятками) натяку на те, про якого саме окупанта іде мова: про німецького фашистського чи про російського совєтського? Так само неозначено говориться й про бажану поетові майбутню волю України: чи про «волю» в большевицькому розумінні, чи про волю в розумінні українському, самостійницькому? Дійсно, в цьому випадку можна б ще раз повторити слова Сосюри з книжки «Серце»:

А ви догадайтеся, любі,

яку я Вкраїну люблю?..

Звичайно, в усіх цих віршах нема ані сліду чогось протисовєтського. І навіть нема жадних підстав думати, щоб автор їх якесь протисовєтське наставления міг мати. Ні. Він тільки використав дану йому нагоду не говорити в цих віршах про своє свідомо-розумове наставления, яке, без сумніву, лишилось віддано-совєтським, і говорив тільки про безпосередньо-щирі почуття свого серця. Ці свої вірші поет в одному місці так і характеризує, як

подарунок Україні

серця бідного мого.

В порівнянні з творами «другого Володьки» до сталінського «перелому» ці вірші буквально невинні. Але в порівнянні з попереднім періодом творчости Сосюри також і саме об'єктивне звучання цих віршів у підсовєтській дійсності стало іначе. Те, що раніше звучало невинно, тепер у цій дійсності стало звучати як не знати який «націоналізм». Після того, як по розправі з усіма проявами українського думання Й почування в роки 1933—1937 мова про любов до України без обов'язкового «національна по формі, соціялістична по змісту» стала забороненою єрессю, дозвіл говорити про це бодай в Уфі був неабияким «лібералізмом» з боку большевиків, а використання цього дозволу з боку Сосюри було неабиякою... сміливістю? Ні — наївністю...

Справді, так щиро використав Сосюра період вимушеного воєнними обставинами большевицького «лібералізму» тільки в своїй сердечній наївності, а ні в якому разі з якогось свідомого наставления. І, відчувши себе в своїй рідній стихії, Сосюра аж до 1947 р. включно творив такі щирі «подарунки Україні серця бідного» свого. Такими подарунками рясніє також і повоєнна вже збірка віршів «Щоб сади шуміли», яку навіть з нагоди ювілею 30-ліття літературної діяльности Сосюри було «удостоєно» т. зв. «Сталінської премії». І в цій збірці вміщено було також написаний ще в 1944 р. вірш «Любіть Україну».

Але тут большевицька гра в «лібералізм» скінчилась. Україна знову опинилась міцно в большевицьких руках, і український патріотизм, навіть обмежений тільки звичайною любов'ю до України, став для большевиків небезпечним. Почався спішний відворот назад, на старі й сталі позиції безоглядного нищення всього українського, І тут прийшла чергова і, може, вже остання, большевицька «операція» серця Сосюри...[...]

Дійсно — вся ця т. зв. «справа Сосюри» в зв'язку з віршем «Любіть Україну» звучить сьогодні справді трагічним «мементо» для України в СССР. Подумати тільки: українцям на Україні забороняється, як не знати який «злочин», ніщо інше, тільки всього лише любити свою батьківщину. І це в той час, коли їх примушують не тільки любити, а просто обожнювати окупанта України — Росію!..

Правда, любов до України в СССР завжди вважалась чимось «злочинним». Питання Хвильового в його новелі «Редактор Карк» — «Невже я злочинець, що безумно люблю свою Батьківщину?» — мучило підсовєтського українця вже на самім початку підсовєтського періоду історії України. Але довший час це питання стояло тільки в зв'язку з проблемою комуністичного інтернаціоналізму, а не в зв'язку з російським совєтським націоналізмом[...]
Категорія: Українська література в обличчях | Переглядів: 1606 | Додав: Exspert | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
2  
Вітаємо вас на даному порталі . Наша компанія вже багато років займається продажем копій кросівок Nike Air Max, New Balance та інших .
 
Гарантією нашої бездоганної роботи є величезна кількість людей , що зробили покупки в нашій групі вконтакті.
В даний час хітом продажів є [ url = http://john-shop.ru/ ] жіночі кросівки купити [ / url ] , саме їх можна замовити на порталі http://john-shop.ru/ .

1  
Дякую за цікавий матеріал

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]



«  Травень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Офіційні сайти  Міністерство освіти і науки України  Інститут інноваційних технологій і змісту освіти  Департамент освіти, науки та молоді Миколаївської облдержадміністрації  Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти  Управління освіти Миколаївської міської ради 
 Миколаївський науково-методичний центр управління освіти Миколаївської міської ради
Інформаційні сайти  Освіта . UA  Освітній портал Педагогічна преса Сайти методистів  Проект Поет духовної свободи  Нить Ариадны сайт для учителей русского языка и мировой литературы  Кліо - Миколаїв сайт для вчителів історії, права та етики
 
  Блоги вчителів
 Блог Ганни Новицької, 
учителя української мови і літератури 
Миколаївського економічного ліцею № 2  
  На допомогу 
вчителям та учням Форум педагогічних ідей УРОК  Журнал ВІДКРИТИЙ УРОК  Репозитарій навчального контенту  Шкільні підручники та посібники
Людмила Цуркан 2018