Звертаємо Вашу увагу, що в розділі "Слово науковця"розміщено посилання на сайт доктора педагогічних наук, професора, старшого наукового співробітника відділу теорії історії та історії педагогічної майстерності Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН УкраїниСеминог Олени Миколаївни.
Коло наукових інтересів науковця зосереджене на питаннях теорії і методики, лінгводидактики, профільного філологічного навчання.
У
кожного з нас, громадян України, є рідна мова. Українська, кримськотатарська,
болгарська, гагаузька, російська, білоруська, караїмська, їдиш... Рівень
розвитку рідної мови є джерелом духовного розвитку народу. "Без
мови рідної, юначе, й народу нашого нема",- писав Володимир Сосюра. Тому знати, берегти і примножувати рідну мову
– це обов'язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови,
її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне
місце в суцвітті народів.
Історія
свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада
жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на
використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став
днем полеглих за рідну мову.
Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної
конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для
роздумів та зосередження уваги на мовному питанні. Починаючи з 21 лютого 2000
року, цей день відзначають і в Україні.
Ми щиро
переконані у тому, що всі українські росіяни мусять добре знати рідну
російську. А українські євреї – рідний їдиш, а українці – українську. Чому? Тому, що
це – обов’язок перед власним народом,
перед прадідами та дітьми. Перед Богом і вічністю. Сценарій фестивалю молоді " Мова єднає всіх!"
